Про що розповість дитячий малюнок?
Під час малювання раціональне відходить на другий план разом із
заборонами, обмеженнями, табу. До трьох років малюнки – це рисочки,
лінії, кола. Дитина спочатку «малює», а вже потім вигадує, що саме
зобразила, на що це схоже. У чотирирічному віці з’являється задум
малюнка та інтерес до зображення людини. За твердженнями психологів,
саме такий малюнок – одне з найточніших джерел інформації. Але цю
інформацію потрібно вміти «розкодувати». Тож це не кожному під силу.
Проте люблячі й уважні батьки можуть навчитися «читати» дитячі малюнки,
відчувати напруженість, помічати проблеми в зародку.
ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ
Дитині можна запропонувати намалювати сім’ю. Має бути вибір усієї палітри кольорів та достатньо паперу. Не варто квапити малюка й тим паче коментувати його дії. Дочекайтеся, коли в дитини буде гарний настрій. Не можна давати таке завдання після конфліктів, сварок, покарань. Не можна стояти над дитиною під час малювання. Ліпше спостерігати збоку чи взагалі попросити когось із близьких друзів провести цей тест. Не обговорюйте результати у присутності дитини. Відстежуйте черговість зображення дитиною персонажів та предметів.
Коли малюнок готовий, можна братися до його аналізу, перед тим розпитавши дитину: кого вона намалювала, хто що робить, хто про що думає. Безперечно, не можна робити висновки на основі одного малюнка: «Усе замальовано чорним – значить, у дитини депресія!» Щоб отримати об’єктивну картину стану юного художника, варто порівняти кілька малюнків протягом одного-двох місяців.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
Слід зважати на вік автора малюнка. Зазвичай у трирічок люди мають вигляд повітряних кульок з ніжками. Правду кажучи, найдоцільніше аналізувати малюнки дітей із чотирирічного віку. Тоді люди вже набувають вигляду двох овалів з ручками й ніжками у вигляді паличок. П’ятирічки вже вимальовують голову, очі, тулуб, руки, ноги. У віці шести років з’являються ніс, рот, пальці. До семи років у юних художників викликають інтерес шия, волосся, одяг, а руки і ноги вони зображують подвійними лініями. Зазвичай ці критерії беруть до уваги, оцінюючи рівень розумового розвитку дитини.
АНАЛІЗ
Щоб правильно «прочитати» малюнок, варто звернутися до своїх відчуттів: які емоції він викликає – спокій чи тривогу? Допоможіть собі, обравши потрібне слово: світлий – темний, яскравий – сірий, гармонійний – дисгармонійний (неспокійний за добором кольорів, завантаженістю частин малюнка, динамікою персонажів), спокійний – тривожний, упорядкований – безладний (хаотичний за розташуванням на аркуші), веселий – сумний (члени сім’ї розрізнені, обличчя безрадісні, а іноді й узагалі відсутні), позитивний – агресивний (із загрозливою мімікою, в нападницькій позі, зі зброєю), розмаїтий – збіднений, легкий – складний. Велика кількість негативних оцінок може свідчити про внутрішнє психологічне неблагополуччя дитини. Проте зарано для передчасних висновків та паніки. Можливо, малюк просто ображений або погано почувається. Емоційні переживання дитини зазвичай яскраві й короткочасні. Проте зазвичай справляють вагомий вплив на все подальше життя.
Якщо вам складно об’єктивно оцінити малюнок своєї дитини, попросіть це зробити колегу по роботі, друга, чи знайомого – «незалежного експерта».
ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ
Дитині можна запропонувати намалювати сім’ю. Має бути вибір усієї палітри кольорів та достатньо паперу. Не варто квапити малюка й тим паче коментувати його дії. Дочекайтеся, коли в дитини буде гарний настрій. Не можна давати таке завдання після конфліктів, сварок, покарань. Не можна стояти над дитиною під час малювання. Ліпше спостерігати збоку чи взагалі попросити когось із близьких друзів провести цей тест. Не обговорюйте результати у присутності дитини. Відстежуйте черговість зображення дитиною персонажів та предметів.
Коли малюнок готовий, можна братися до його аналізу, перед тим розпитавши дитину: кого вона намалювала, хто що робить, хто про що думає. Безперечно, не можна робити висновки на основі одного малюнка: «Усе замальовано чорним – значить, у дитини депресія!» Щоб отримати об’єктивну картину стану юного художника, варто порівняти кілька малюнків протягом одного-двох місяців.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
Слід зважати на вік автора малюнка. Зазвичай у трирічок люди мають вигляд повітряних кульок з ніжками. Правду кажучи, найдоцільніше аналізувати малюнки дітей із чотирирічного віку. Тоді люди вже набувають вигляду двох овалів з ручками й ніжками у вигляді паличок. П’ятирічки вже вимальовують голову, очі, тулуб, руки, ноги. У віці шести років з’являються ніс, рот, пальці. До семи років у юних художників викликають інтерес шия, волосся, одяг, а руки і ноги вони зображують подвійними лініями. Зазвичай ці критерії беруть до уваги, оцінюючи рівень розумового розвитку дитини.
АНАЛІЗ
Щоб правильно «прочитати» малюнок, варто звернутися до своїх відчуттів: які емоції він викликає – спокій чи тривогу? Допоможіть собі, обравши потрібне слово: світлий – темний, яскравий – сірий, гармонійний – дисгармонійний (неспокійний за добором кольорів, завантаженістю частин малюнка, динамікою персонажів), спокійний – тривожний, упорядкований – безладний (хаотичний за розташуванням на аркуші), веселий – сумний (члени сім’ї розрізнені, обличчя безрадісні, а іноді й узагалі відсутні), позитивний – агресивний (із загрозливою мімікою, в нападницькій позі, зі зброєю), розмаїтий – збіднений, легкий – складний. Велика кількість негативних оцінок може свідчити про внутрішнє психологічне неблагополуччя дитини. Проте зарано для передчасних висновків та паніки. Можливо, малюк просто ображений або погано почувається. Емоційні переживання дитини зазвичай яскраві й короткочасні. Проте зазвичай справляють вагомий вплив на все подальше життя.
Якщо вам складно об’єктивно оцінити малюнок своєї дитини, попросіть це зробити колегу по роботі, друга, чи знайомого – «незалежного експерта».
ІЄРАРХІЯ
Аналізуючи структуру сім’ї на малюнку, варто порівняти її реальну й намальовану, а також черговість промальовування, розмір та розташування фігур. Першим і найбільшим юний художник зазвичай зображує «головного» родича.
Якщо, наприклад, собаку зображено більшою за маму з татом, – взаємини з батьками для дитини на другому плані. А себе діти малюють біля того, кого найбільше люблять. Відповідно якнайдалі, а також зі спини чи в профіль – той, до кого є неприязнь. Якщо малюк образився або не відчуває емоційного контакту з цією людиною, то може її взагалі не зобразити. Або навпаки – намалювати бажаного члена сім’ї (наприклад, омріяну сестричку). Такі «корективи» у склад сім’ї вносять діти, які відчувають емоційний дискомфорт. Вони потребують більше доброзичливості, уваги від дорослих, ігор «на рівних» і загалом розваг у компанії інших малюків. Вигадані персонажі (феї, принци) – нереалізовані потреби, які дитина намагається втілити у своїх фантазіях, уявних взаєминах. Спробуйте поступово з’ясувати, чого їй бракує, і вирішити цю проблему. Зверніть увагу на розташування предметів та персонажів на аркуші за висотою: найвище – той, хто, на думку художника, має найбільшу владу в сім’ї, навіть якщо він не виділяється за розміром. Відповідно нижче від інших – той, хто має мінімальну владу в сім’ї. Наприклад, якщо вище від усіх зображено телевізор чи бабусю – саме вони, на думку дитини, керують іншими.
Якщо дитина зобразила себе віддалік від інших – тривожний сигнал про відчуття самотності, ізольованості. Якщо інші люди відділені одне від одного якимись перешкодами (паркан, перегородка) або взагалі розведені в різні приміщення – можливі певні проблеми у взаєминах. Якщо ж члени сім’ї розміщені дуже близько, навіть переплітаються тілами – це свідчить про тісні зв’язки в сім’ї. Якщо юний художник не зобразив себе – можливо, він почувається самотнім, зайвим: «Мені складно знайти своє місце», «Мене не помічають» або: «Мені й без них добре». Якщо дитина зобразила себе надто маленькою – можливо, самооцінка занижена.
Важливо, що роблять члени сім’ї: якщо об’єднані спільною діяльністю – сімейний клімат чудовий.
«ЗАГАДКИ МАЛЮНКА»
Самовиправлення (особливо якщо погіршують якість зображення) свідчать про підвищену тривожність. Дрібні штрихи – малюк ніби боїться провести чітку лінію, нерішучий. Малюнок або його фрагмент заштриховано – тривожність. Занадто великі очі, особливо з ретельно заштрихованими зрачками – ознака страху. Численні прикраси, додаткові деталі та елементи вбрання – демонстративність дитини, її прагнення звернути на себе увагу. Дуже слабкий натиск олівця, наднизька (не за віком) деталізація притаманні втомлюваним, емоційно чутливим, психічно нестійким дітям. Малюки, у яких легко, без очевидної причини змінюється настрій, часто змінюють натиск: від ледь помітних до надмірно глибоких ліній. Імпульсивні художники часто не доводять лінії до кінця або, навпаки, малюють розгонисто, порушують симетрію, виходять за межі аркуша, тому зображення здаються неохайними. Якщо композиція дрібна, розміщена з тяжінням до краю аркуша, малюк почувається слабким, не вірить у власні сили. Можливо, він часто стикається із надмірною вимогливістю дорослих. Якщо дитина зобразила себе у відкритій позі (кінцівки широко розставлені, фігура округла, велика) – вона життєрадісна, любить спілкуватися. «Закрита» поза (руки прижато до тіла або за спиною, фігура витягнута, гостра) – малюк приховує свої думки, почуття.
Дитячі страхи
Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів.
Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного
розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого
малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі
пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.
• У 2 роки виникає страх раптової, неочікуваної появи незнайомого різкого звуку, болю, висоти, самотності, може виникнути страх перед тваринами, транспортом, що рухається. Частіше за все малюк цього віку боїться темряви.
• У 3 роки з’являється страх перед покаранням.
• Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу-ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.
• У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.
Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.
Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з кошмарами, їй важко засинати, вона страшиться темряви, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.
Як уникнути виникнення й закріплення страхів:
• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.
• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба-яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).
• Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба-яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).
• Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).
• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.
• Підвищуйте самооцінку малюка.
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.
• Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.
• Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає.
• У 2 роки виникає страх раптової, неочікуваної появи незнайомого різкого звуку, болю, висоти, самотності, може виникнути страх перед тваринами, транспортом, що рухається. Частіше за все малюк цього віку боїться темряви.
• У 3 роки з’являється страх перед покаранням.
• Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу-ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.
• У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.
Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.
Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з кошмарами, їй важко засинати, вона страшиться темряви, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.
Як уникнути виникнення й закріплення страхів:
• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.
• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба-яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).
• Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба-яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).
• Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).
• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.
• Підвищуйте самооцінку малюка.
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.
• Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.
• Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає.
Комментариев нет:
Отправить комментарий